Pode escrevê-lo da forma que quiser.
Usar um alfabeto dos mais estravagantes
e que pareça. aos olhos dos humanos,
estapafúrdio — jamais havido igual antes…
Aos navegantes de galeras,
se configure um barco destroçado;
Aos viajores de transatlânticos modernos,
se mostre como um protótipo inconcludente.

Pouco importa, das duas, qual a verdade.
A mim parece-me — sincero eu seja, que
Ao Criador as nossas opiniões não valem!
Volúveis tanto elas são que, em sendo,
em puras rochas esculpidas,
com o tempo, como se um vento fora
– mesmo em rochas cristalinas, se desfazem.
Que se leiam pois as minhas linhas tortas!
Retratam-se nelas as minhas apreensões…

Закриваю мій комп’ютер
на цілих п’ятьдесять день.
Писати не буду: не могтиму
– Матиму мікрохірургію очей…

Пересадку кришталика очного яблука.
Переправка, нової ери, для здобуття -
нового світу та нових ідей!..
Для мене і для моїх дітей!

Також щось нового пригадаю
Для суспільства взагалі…
Народові моєму услугую стану й далі.
На просторах мережі Інтернету
Розірву людей кордони
Та й на їх шматочках
напишу мої вірші!

січень, 22 – 2012 р.

Кінець усьому… Відміна права:
Не правовіря людського права.
Не так булоб потрібно гартувати
- серце людини не зуміли взяти,
Кров запалили, аж дуже надто,
Як схолодніла, як лід розпалось.

Темрява й ніч запанували!..
Все посумніло. Люта зима – як
Серп і молот, під себе підкопала
Все те що ясно розцвітало й сяло.
Замовкли спів зозулі й соловейка.
Красним чорнилом помалювалось.

Слово було в початку.
В цім світі, слово завжди панувало!
Легеньке слово, спокій давало.
Жорстоке слово, людину катувало!..
Слово брехливе, серце знемагало!..
Слово любовне, нові надії будувало!

Слово незрозуміле
Чомусь мій дух обійняло.

Estou em busca do saber
de tudo que ao redor da vida está…

Fazendo o quê?
Não sei!
Vou descobrir, se assim puder fazê-lo eu.

Mas, por enquanto apenas um começo e,
como tal, disso não passará…

Eu disse e dito agora está.
Juntos busquemos o quê
por trás das nuvens nebulosas
já obnublado se camuflou e
– no distante horizonte, se furtou…

Enquanto os dias meus não terminarem
vou caminhando, caminhando lentamente
até que encontre e somente aquilo
o que intensamente buscando estou!

O companheiro seu, desempregado.
Por força do destino ou por falta de preparo
Atividade nova não encontra mais.
Idade avançada — já passa dos quarenta.
Na sua juventude, perambulava pelos bares.
Enquanto os anos se passavam,
Com os “amigos” — nem tanto verdadeiros,
As tardes e as noites consumidas se esgotavam.

Um dia conheceu u’a jovem bela, que lhe sorriu.
Enamorados, em poucos dias, se casaram.
Deus proverá o dia-a-dia. Assim pensaram!
Num cômodo, de um apartamento do terceiro
– cedido pelos pais dela, se instalaram.
E qual não foi a encrenca que ambos — para si,
Para os pais dela, para os seus filhos que virão
E de tamanho desfortunio, incautos criaram!…

Agora, ele dorme até ao meio-dia.
Dor de cabeça lhe tira o sono da noite.
Amigos, dos bares de outrora, já não se encontram.
Restou a esperança de, rompendo a escuridão matinal,
Descer as escadas correndo, para — ao menos,
Garantir da forma possível aquele sorrir inicial!..
Ela é o esteio da casa e o sustento da vida real!

Панування весняного сонця — він є сам Пан.
Надіває жупан літнього сонця — він пристань.
Кращих рибалок п’ятірку він знає… Й співає
Дівчини щасливі години буття. Танок для неї
Такий що, батько і мати її, чекали щодня!..

В центрі кола, тоже танцює вона. Повно гостів
Місця для змістя навіть нема. “Танцюрист він”
– Так про нього гадають. А вона з ним чому?..
Батьки так бажають! Для неї, він є літо й весна.

Він танцює — Як метелик крутиться в повітрі
В різні боки повертається, перевертається,
Щілини в повітрі негайно наповняються –
Він танцюрист. Під ним розвертається земля!

Життя роспосюджює! — Лихого нема в нім.
Навчає добра, усіх хто зв’язунок з ним має.
Серце безумне розширить надію свою
Відтоді як лагідний язик з ним прозу тримає.

Без міркування недорозуміло і говорити
А тим і бульше, бути порадником для когось.
Людина відповіді шукає для своїх і для себе
Лиш язик мудрого — лагідний, покаже дорогу.

До школи йде, коли бажає.
Свого учителя не поважає
Для нього, його вчитель,
не так і дуже знає. Він
по TV-програмах себе,
для життя модерного,
підготовляє…

Там знайде все те що шукає.
Робити нічого… Так як лінь диктує
Мода та підвищення ідей свободи
– Ось так він себе й формує…
Збирає video game — “it’s just a …”
Кажуть, він за чимсь — і сам не знає,
для свого реалізування полює.

Грає на гитару.
Тремтить хата як акорда знайде
він
Безконечно заспіває свою пісню
– Пісня “чудова”, без ніяких слів.
Не ходив до школи.
Читати не знає…
А пісню написав, так як зумів!

Quando imagino,
nunca estive tão perto
ao ponto de sentir-me
distanciando-se dos braços seus.
Eles nunca me abraçaram,
pois jamais e nunca foram meus.

Nem eram seus, tampouco.
Pura visão da minha imaginação.
Agora, relembrando as lembranças
continuo-me a sentir sozinho…
Ruminando as palavras que tracejo
no espaço sem linhas de um cartão.

No gélido granito recostado
Sinto saudades de você.
Saudades não da imagem sua
que não a tive junto a mim. Mas,
do andar ligeiro que você pisava
ao deslisar pelo asfalto escuro
da rua que afugentava de mim você!

Ainda pergunto, às vezes
– Por que?
Seus olhos diziam sempre
“Devo fugir, nem sei porque!”
E eu, sabia disso
Porque você estava retratada sempre
nos tabuleiros da vida.
– Por quê?